Згідно з обставинами справи, мати малолітньої дитини звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування доньки на утриманні її дідуся – загиблого військовослужбовця. Заявниця зазначала, що дідусь постійно забезпечував онуку всім необхідним, а його матеріальна допомога була основним джерелом її існування.
Після загибелі військовослужбовця під час виконання бойового завдання заявниця звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги. Проте уповноважений орган повідомив, що для підтвердження статусу утриманця необхідно рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви, вважаючи, що наданих доказів недостатньо для підтвердження перебування дитини на утриманні загиблого військовослужбовця.
Апеляційний суд скасував це рішення, однак залишив заяву без розгляду. Суд дійшов висновку, що встановлення такого факту пов’язане з подальшим отриманням одноразової грошової допомоги, а тому між заявницею та державним органом існує спір про право, який повинен вирішуватися не в окремому провадженні, а в позовному порядку.
Не погодившись із таким підходом, заявниця звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачене пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України та може здійснюватися саме в порядку окремого провадження.
Суд наголосив, що законодавство прямо вимагає подання рішення суду для підтвердження факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця під час звернення за одноразовою грошовою допомогою. Тому судове встановлення такого факту є гарантією реалізації права утриманців на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд підкреслив, що рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні не означає автоматичного визнання права особи на отримання виплати. Воно лише підтверджує наявність юридичного факту, який є одним із необхідних документів для звернення за відповідною державною гарантією.
В судовому рішенні вказано: “За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб’єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства”.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду та направила справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, фактично підтвердивши, що справи про встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця підлягають розгляду саме в порядку окремого провадження цивільного судочинства.
Детальніше: постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №308/17634/23 від 11 лютого 2026 року.