Відповідно до обставин справи чоловік, який проходить військову службу за контрактом, своєчасно не прибув до місця дислокації військової частини після відрядження.
Він зазначив, що був змушений дістатися до місця проходження служби пішки обхідними дорогами у зв’язку з підірванням моста та наступом противника. До прибуття в частину військовослужбовець протягом 2 місяців працював у робочій групі, а коли з’явилася можливість прибути на службу, одразу приступив до виконання завдань.
Незважаючи на це, оборонцю пред’явили обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме: нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що поважні причини нез’явлення в строк на службу — це об’єктивні фактори, які перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з’явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Водночас питання про наявність поважних причин нез’явлення визначається в кожній індивідуальній ситуації з урахуванням обставин справи.
Отже, суд зауважив, що орган досудового розслідування не надав доказів, що підтверджують факт неявки оборонця вчасно на службу без поважних причин. Тому оборонець був визнаний невинуватим та виправданий з огляду на недоведеність в його діях складу кримінального правопорушення, визначеного ч. 5 ст. 407 КК України.