Чоловік звернувся до суду через те, що військова частина частково виплачувала йому додаткову винагороду в розмірі, меншому, ніж 100 000 грн. Він зауважив, що брав безпосередню участь у бойових діях від початку введення воєнного стану на території України, а тому має право на збільшення суми фінансової допомоги, встановленої Постановою № 168.
Розглянувши матеріали справи, суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позовні вимоги та визнали протиправною бездіяльність військової частини щодо неповного нарахування додаткової винагороди, обгрунтувавши це тим, що оборонець надав всі підтверджуючі документи про його участь в захисті Батьківщини.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, військова частина подала касаційну скаргу, зазначивши, що суди не в повному обсязі з’ясували фактичні обставини справи, необхідні для її правильного вирішення, та порушили норми матеріального та процесуального права стосовно призначення додаткової фінансової підтримки.
Переглянувши матеріали справи, Верховний Суд наголосив, що доказом, який засвідчує безпосередню участь відряджених військовослужбовців у бойових заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких вони були направлені з метою виконання військового обов’язку.
Крім того, Верховний суд підкреслив, що відповідальність за зміст виданих оборонцю документів полягає на уповноваженого командира, який попередньо перевірив їх та підписав.
Таким чином, оскільки призовник пред’явив належні докази підтвердження наявності в нього права на отримання додаткової винагороди у відповідному розмірі, то оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно залишити без змін.