Згідно з обставинами справи, військовослужбовець звернувся до суду у зв’язку із тим, що Головнокомандувач Збройних Сил України видав незаконний наказ про його переміщення до окремої бригади територіальної оборони в Донецькій області. Він зауважив, що є батьком трьох дітей, а тому має право проходити службу за місцем проживання дітей в місті Києві.
Розглянувши фактичні обставини справи, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та скасував оскаржуваний наказ, обгрунтувавши це тим, що відсутня згода оборонця на виконання військового обов’язку за місцем проживання, визначена частиною другою статті 23 Закону № 3543-XII.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову через те, що з 21 березня 2022 року законодавство України не передбачає можливості призову на військову службу під час мобілізації за власним бажанням чоловіків, які мають трьох і більше дітей віком до 18 років лише за місцем проживання.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник оборонця подав касаційну скаргу, зауваживши, що суди неправильно застосували норми щодо проходження служби за місцем проживання батька трьох дітей, який добровільно доєднався до лав Збройних Сил України.
Переглянувши матеріали справи, Верховний Суд підкреслив, що гарантія проходження військової служби особами тільки за місцем проживання, а також за їхньою згодою розповсюджується не тільки на жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, а й інших категорій пільговиків, визначених абзацом п’ятим – дванадцятим цієї ж частини статті 23 Закону № 3543-XII.
Отже, оскільки переміщення оборонця з військової частини відбулося не за місцем проживання та без його згоди, то відповідний наказ Головнокомандувача Збройних Сил України був скасований.