Відповідно до обставин справи, чоловік звернувся до суду щодо оскарження його призову на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини. Він зазначив, що є заброньованим працівником, у зв’язку з чим має право на відстрочку. Однак в жовтні 2024 року був затриманий працівниками поліції та доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП), звідки його відправили на навчання.
У відповідь на поданий позов ТЦК та СП вказав, що чоловік не повідомив про наявність права на відстрочку. Більше того, останній не надав оновленої інформації про зміну місця роботи.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначив, що відповідно п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
У відповідь на доводи ТЦК та СП про неповідомлення оновлених персональних даних суд зазначив, що той факт, що чоловік не проінформував ТЦК та СП про зміну облікових даних щодо місця роботи та наявності у нього відстрочки від мобілізації у зв’язку з бронюванням, не має правового значення для дії відстрочки, оскільки така інформація містилася у військово-обліковому документі та в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних і резервістів.
У зв’язку з наведеним, суд визнав призов чоловіка на військову службу під час мобілізації протиправним, однак в решті вимог, а саме: щодо скасування наказу про зарахування до особового складу військової частини, звільнення зі служби та зняття з військового обліку, вирішив відмовити.