Відповідно до обставин справи, чоловік, який військово-лікарською комісією визнаний придатний до військової служби, не прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для відправки його до військової частини. У зв’язку з тим, що він ухилився від військової служби, його визнали винним та засудили за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період).
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник чоловіка подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що його підзахисний готував документи для подання заяви на відстрочку у зв’язку з самостійним вихованням неповнолітньої дитини.
Розглянувши матеріали справи, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій та наголосив, що звернення чоловіка до органів державної влади з метою вирішення питання про влаштування його дитини на час мобілізації не звільняли його від обов’язку з’явитися за повісткою для відправки до військової частини. Процедура підготовки документів для оформлення відстрочки була розпочата незадовго до часу, вказаного у повістці, що свідчить про те, що засуджений мав намір ухилитися від військової служби.
У зв’язку з наведеним, суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.