Повторне СЗЧ позбавляє права на звільнення від кримінальної відповідальності

За обставинами справи, військовослужбовець двічі самовільно залишав місце служби. Вперше він був відсутній з 22 до 28 квітня 2025 року, після чого повернувся до виконання військових обов’язків. Однак 30 липня 2025 року він повторно залишив місце служби та перебував поза ним до 21 серпня 2025 року.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання захисника про звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності. Водночас апеляційний суд скасував це рішення, задовольнив клопотання захисника та звільнив військовослужбовця від відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.
Прокурор оскаржив таке рішення у Верховному Суді, наголошуючи, що військовослужбовець вчинив два окремі кримінальні правопорушення, які не були об’єднані єдиним умислом, а друге СЗЧ було вчинено повторно.
Верховний Суд погодився з доводами прокурора.
Суд звернув увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ можливе, якщо військовослужбовець вперше вчинив відповідне кримінальне правопорушення, добровільно звернувся з клопотанням про намір повернутися на службу та отримав письмову згоду командира.
У цій справі військовослужбовець вчинив два самостійні СЗЧ, розділені у часі. Тому друге кримінальне правопорушення не може вважатися вчиненим вперше.
Верховний Суд зазначив, що наявність повторності, реальної сукупності або рецидиву кримінальних правопорушень виключає можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.
У результаті Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, якою військовослужбовця було звільнено від кримінальної відповідальності, та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, добровільне повернення на службу саме по собі не гарантує звільнення від відповідальності за СЗЧ. Однією з ключових умов застосування ч. 5 ст. 401 КК України є те, що кримінальне правопорушення має бути вчинене військовослужбовцем вперше.
Детальніше: постанова Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 731/585/25 від 22 липня 2026 року.