Мати загиблого військовослужбовця звернулася до суду, оскаржуючи рішення Міністерства оборони України, яким їй було призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 1 860 750 грн у зв’язку зі смертю її сина. Жінка наполягала на тому, що має право на виплату в розмірі 15 000 000 грн, оскільки її син помер від захворювання, яке пов’язане з виконанням військового обов’язку — захистом Батьківщини, під час дії правового режиму воєнного стану.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги жінки, зазначивши, що після запровадження правового режиму воєнного стану законодавством встановлено єдиний розмір одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час його дії — 15 000 000 грн.
Суд апеляційної інстанції за поданою Міністерством оборони України скаргою скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що син жінки помер внаслідок захворювання, а не поранення, а тому вона не має право на отримання саме 15 000 000 грн.
Не погоджуючись із вказаним, жінка подала касаційну скаргу.
Суд касаційної інстанції, проаналізувавши подані докази, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що жінка має право на отримання 15 000 000 грн у зв’язку зі смертю її сина. Підтвердженням зв’язку між захворюванням, яке спричинило смерть, та виконанням ним обов’язків із захисту Батьківщини є лікарське свідоцтво про смерть, рішення військово-лікарської комісії та довідка про участь у бойових діях, що містяться в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції помилково вирішив, що син жінки, який помер від хвороби, пов’язаної із захистом Батьківщини, не підпадає під категорію загиблих від поранення військовослужбовців і тому його мати не має права на одноразову грошову допомогу.
Суд касаційної інстанції задовольнив подану скаргу і скасував рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суд першої інстанції.