Згідно з обставинами справи, військовослужбовець за мобілізацією у квітні 2023 року не повернувся вчасно з відпустки до розташування військової частини та перебував поза її межами аж до травня 2023 року. За такі дії його обвинуватили у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (самовільне залишення військової частини або місця служби).
Вину в скоєному військовослужбовець не визнав, зазначивши, що під час перебування у відпустці у нього проявилося захворювання, яке потребувало негайного оперативного втручання. Після проведення операції він змушений був проходити лікування. Про всі обставини, які виникли, чоловік в телефонному режимі повідомив командира та надіслав медичні документи. У зв’язку з хворобою йому продовжили відпустку на 10 днів. По завершенню відпустки він повернувся до військової частини і продовжив нести військову службу, однак через півтора місяці був затриманий по факту його відсутності протягом тривалого часу.
Розглянувши матеріали справи, суд в своєму рішенні вказав, що несвоєчасна поява на службу без поважних причин це одна з форм вчинення самовільного залишення військової частини, яка полягає у неповерненні військовослужбовця до частини у встановлений строк за наявності можливості зробити це. При цьому кримінальне правопорушення має місце лише за відсутності поважних причин такої неявки.
Суд зазначив: “Поважними причинами нез’явлення вчасно на службу можуть бути: хвороба військовослужбовця, його родичів, перешкоди стихійного характеру, поломка транспортного засобу та інші причини. Питання щодо наявності поважних причин нез’явлення вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи. Початком нез’явлення вчасно без поважних причин на службу для всіх категорій військовослужбовців вважається закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою.”
Враховуючи наявні в справі докази, суд визнав, що хвороба військовослужбовця є поважною причиною його відсутності на місці служби. При цьому суд встановив, що дії чоловіка були добросовісні, без симуляції та за відсутності затягування лікування з його боку.
У зв’язку з наведеним, суд визнав військовослужбовця невинуватим у самовільному залишенні військової частини.