Відповідно до обставин справи, військовослужбовець, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та розпиваючи алкогольні напої на території військової частини, погрозив заподіяти тілесні ушкодження чи побої своєму начальникові в зв’язку з тим, що той надав наказ припинити порушення правил військових статутів.
Згодом, дізнавшися про повідомлення начальника своєму керівництву, військовослужбовець із мотиву помсти вбив його.
У зв’язку з вчиненим, чоловіка визнали винним та засудили за п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство) та ч. 3 ст. 405 КК (далі — КК України) (погроза або насильство щодо начальника).
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали військовослужбовця винним за вчинення двох кримінальних правопорушень: погрозі заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові у зв’язку з виконанням ним обов’язків військової служби, вчиненої в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, а також в умисному вбивстві особи у зв’язку з виконанням цією особою службового обов’язку.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник військовослужбовця подав касаційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи.
Розглянувши матеріали справи, суд касаційної інстанції визнав висновки судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими та доведеними, висловивши позицію про те, що дії військовослужбовця, який спочатку погрожував заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв своєму начальникові у зв’язку з виконанням ним обов’язків військової служби, вчинених в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, а потім умисно вбив останнього, підлягають кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 405 КК.
У зʼязку з наведеним, суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.