Відповідно до обставин справи, сестра загиблого військовослужбовця звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме — визнання її членом сім’ї брата. Вказаний факт необхідний для реалізації низки прав заявниці, зокрема щодо соціального та правового захисту у зв’язку з загибеллю військовослужбовця.
Суд першої інстанції, розглянувши подану заяву, відмовив у відкритті провадження у справі, посилаючись на те, що вона підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Така позиція суду стала підставою для подання апеляційної скарги заявницею.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, дійшов протилежного висновку та зазначив, що аналіз положень чинного законодавства свідчить про те, що відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, до юрисдикції цивільних судів віднесено справи щодо встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян. При цьому закон не містить спеціальної процедури чи іншого судового порядку підтвердження таких фактів, окрім як розгляд їх у порядку цивільного судочинства.
Отже, питання про встановлення факту належності особи до членів сім’ї загиблого військовослужбовця належить саме до юрисдикції цивільного суду. Відмова суду першої інстанції у відкритті провадження є необґрунтованою та суперечить вимогам процесуального закону.
Суд задовольнив апеляційну скаргу та направив справу до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.
Детальніше: постанова Вінницького апеляційного суду у справі № 135/1102/23 від 26 лютого 2024 року.