Відповідно до обставин справи, військовослужбовець-контрактник 24 лютого 2022 року після проходження амбулаторного лікування не з’явився на місце проходження військової служби. У зв’язку з тим, що своїми діями він підірвав виконання бойового завдання з охорони та оборони визначених рубежів на околиці населеного пункту, його визнали винним та засудили за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (дезертирство).
Суди першої та апеляційної інстанцій засудили військовослужбовця до покарання у вигляді позбавлення волі.
Представник чоловіка не погодився з таким рішенням та подав касаційну скаргу, обґрунтовану тим, що його підзахисний, як і інші військовослужбовці роти, отримав під час лікарняного наказ від начальника: знищити докази причетності до війська та повернутися до цивільного життя.
Розглянувши матеріали справи, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що посилання захисника на те, що військовослужбовець виконував наказ, не спростовує того факту, що він не з’явився на військову службу. При цьому подальший переїзд з одного міста в інше свідчить про відсутність наміру повернутися до виконання військових обов’язків.
У зʼязку з наведеним, суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.