Відповідно до обставин справи, військовослужбовець за мобілізацією відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження свого командира щодо вибуття в район іншого населеного пункту. В зв’язку з тим, що такі дії призвели до підриву боєготовності та боєздатності роти, його було визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (непокора).
Суди першої та апеляційної інстанцій засудили чоловіка до покарання у вигляді позбавлення волі.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник військовослужбовця подав касаційну скаргу, в якій просив звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням, зазначивши, що виправлення підзахисного можливе без реального відбування покарання.
Розглянувши матеріали справи, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанції, наголосивши, що вчинене кримінальне правопорушення має підвищену суспільну та національну небезпеку, оскільки він посягає на порядок виконання наказів, що гарантує необхідні відносини підлеглості та військової честі. В свою чергу відкрита відмова виконати наказ начальника — найбільш зухвала форма непокори, яка під час бойових дій унеможливлює виконання бойових завдань.
У зʼязку з наведеним, суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.